Хто винайшов поліграф: історія та факти про детектор брехні

Наші давні предки застосовували залякування, обнюхування і навіть віслючий хвіст, аби виявити брехуна. До того як прийти до інструментальної детекції брехні, людство здійснило різні спроби дізнатися правду. Найбільш точні з них зводилися до визначення реакцій тіла на психологічну напругу, викликану необхідністю збрехати.

Давні способи виявлення брехні

У давнину на Сході як детектор брехні широко використовувалося рисове борошно. Було помічено, що в період сильного страху в роті припиняється виділення слини. Для оцінки цього стану до рота підозрюваного вкладалося рисове борошно. Якщо через певний час воно виявлялося сухим, то підозрюваного вважали винним. Цей «технічний засіб» був досконалішим для детекції брехні, ніж суб’єктивна оцінка вождя племені. Водночас сухість у роті могла бути викликана не тільки страхом викриття, але й просто боязню самої процедури.

Більш інформативним був спосіб із використанням віслюка. Процедура тестування була такою: хвіст віслюка змащували фарбами, після чого прив’язували віслюка у напівтемному приміщенні. Підозрюваному давалося завдання: зайти у приміщення і погладити віслюка по хвосту. Якщо осел зареве — обстежуваний винний. Творці даного «детектора брехні» були впевнені, що людина, яка вчинила злочин, побоїться гладити віслюка — раптом він зареве. Отже, руки залишаються чистими.

Жорсткіший спосіб виявлення правди використовували у Спарті. Спартанські юнаки, перш ніж потрапити до спеціальних шкіл, проходили певний відбір. Юнака ставили на краю скелі над проваллям і запитували, чи боїться він. Відповідь завжди була негативною. Але правду чи брехню сказав опитуваний суб’єкт — визначали за кольором обличчя. Якщо юнак був блідий — то він брехав. Цей тип реакції, за переконанням спартанців, свідчив про те, що юнак у бою не може бути спритним і кмітливим, — і його скидали зі скелі. Багаторічні спостереження допомогли спартанцям зробити висновок: людина, яка блідніє від страху, не може бути справжнім воїном. У Стародавньому Римі за допомогою цього ж методу відбирали охоронців. Кандидатові ставили провокаційні запитання, — якщо він червонів, його брали в охорону. Вважалося, що людина, яка червоніє при задаванні їй провокаційних питань, не буде брати участь у змовах.

Перші технічні засоби

Умови для розвитку технічних засобів виявлення брехні виникли лише наприкінці XIX століття. У 1875-му році поштовхом для розвитку інструментальної діагностики детекції брехні послужила праця італійського фізіолога Анжело Моссо. У своїх дослідженнях він довів, що залежно від величини емоційної напруги людини змінюється ряд фізіологічних показників. Ним було встановлено, що тиск крові в судинах та частота пульсу змінюються при зміні емоційного стану обстежуваної особи. Пізніше матеріали цих експериментів були опубліковані в його монографії «Страх».

Перший крок у популяризації інструментальної детекції нещирості зробив засновник антропологічного напрямку в кримінології, видатний італійський психіатр Чезаре Ломброзо. У 1895 р. в другому виданні своєї книги «Злочинна людина» він описав власний досвід практичного застосування психофізіологічного методу детекції брехні. А саме, обстежуючи одного із підозрюваних за допомогою гідросфігмографа, Ч. Ломброзо не виявив помітних змін в артеріальному тиску у відповідь на питання про пограбування, однак встановив підняття тиску, коли мова зайшла про крадіжку паспортів. Результати слідства підтвердили висновок, зроблений видатним науковцем — виявилося, що обстежуваний дійсно не причетний до пограбування, в ході якого було викрадено 20 000 франків, однак здійснював крадіжки паспортів та інших документів.

Дослідження Вільяма Марстона

У 1913 році американський психолог Вільям Марстон почав цілеспрямоване наукове дослідження апаратного методу виявлення нещирості. Невдовзі почалася Перша світова війна і у талановитого вченого з’явилася можливість впровадити свою методику на практиці. Із метою протидії розвідкам іноземних держав і виявлення їхніх шпигунів, Національний дослідницький комітет сформував групу психологів, перед якими було поставлене завдання оцінити можливості відомих методів виявлення брехні для вирішення контррозвідувальних завдань. У 1917 році, в період, коли агентура кайзерівської Німеччини розгорнула повномасштабну діяльність на території США, активно проводила диверсії на військових заводах, в армії та на флоті, в одного із американських генералів із сейфу був викрадений важливий секретний документ. Коло підозрюваних сягало 70 чоловік. Керівництво поставило перед В. Марстоном завдання — встановити особу викрадача. У результаті проведеної роботи із числа підозрюваних була виділена одна людина, котра, на переконання В. Марстона і його колег, була причетна до зникнення документу. За підозрюваним встановили спостереження і невдовзі він був затриманий по дорозі із Вашингтона в Нью-Йорк, у момент передачі німецькому агенту викраденого секретного документа.

У 1938 році В. Марстон опублікував книгу «Тест на детекторі брехні». Слід зазначити, що Марстон увійшов в історію поліграфології не лише як видатний теоретик і практик детекції нещирості, але й як людина, котрій вдалося за життя передати естафету знань і досвіду наступному поколінню видатних поліграфологів. Зокрема, завдяки праці Марстона, поліграфологією захопився офіцер каліфорнійської поліції Джон Ларсон. Починаючи із 1921 року він використовував метод вимірювання артеріального тиску в діяльності очолюваного ним поліцейського управління.

Поліграфи Джона Ларсона та Леонарда Кілера

Креативний Дж. Ларсон розробив власний портативний прилад — перший поліграф, призначений для встановлення прихованої інформації. Триканальний поліграф Дж. Ларсона забезпечував безперервну одночасну реєстрацію артеріального тиску, пульсу і дихання. За допомогою свого апарату криміналіст перевірив велику кількість осіб, котрих підозрювали у кримінальних злочинах. При цьому була зафіксована висока точність результатів досліджень.

Завдяки Дж. Ларсону поліція Каліфорнії активно використовувала детектор брехні у своїй роботі — станом на 1932 рік метод був використаний у 1928 випадках. Зважаючи на високу результативність методу, він почав використовуватися і поліцейськими підрозділами низки інших штатів США.

У ті ж таки 20-ті роки під керівництвом Дж. Ларсона розпочав свою практику Леонард Кілер, діяльність якого відіграла вирішальну роль у становленні психофізіологічного методу детекції брехні.

У 1933 році він вдосконалив прилад свого вчителя і розробив власну методику перевірки на поліграфі. Л. Кілер створив Чикагську лабораторію розкриття злочинів, відкрив фірму, яка почала серійний випуск поліграфів, заснував першу школу спеціалістів-поліграфологів. Станом на 1935 рік цей видатний практик обстежив понад 2000 підозрюваних у вчиненні злочинів, окрім того, він активно застосував методику опитування на поліграфі при відборі кадрів у бізнесових структурах та банківських установах.

Переломним моментом у впроваджені поліграфа стало те, що Л. Кілер не обмежився власною практикою, як це робили до нього інші дослідники, а присвятив багато часу формуванню американської школи поліграфологів і, тим самим, створив умови для подальшого розвитку методики своїми послідовниками, серед яких виявилося чимало талановитих спеціалістів.